Тіна КАРОЛЬ: «Неможливо перемогти не програючи, в цьому весь фокус…»

IMG_8116_1 lll (336x436, 27Kb)
Тетяна Ліберман – справжнє ім’я відомої української співачки Тіни Кароль. Вона - одна з найяскравіших виконавиць сучасної вітчизняної естради. Це – молода, талановита особистість, яка поєднала в собі бойовий дух української армії, музичну кар’єру, сім’ю та материнство. Вона навчалася в музичній школі за класом «фортепіано», потім – у Київському музичному училищі ім. Р. М. Глієра, закінчила Національний авіаційний університет.
Згодом Тіна стала переможницею Міжнародного конкурсу вокалістів «Нова Хвиля», отримала два народних визнання: «Жінка року» та «Відкриття року», провела дві миротворчі місії в «гарячих» точках планети – Іраку та Косово.
При своєму щільному графіку Тіна встигає бути не лише виконавицею, а й ведучою телевізійних, музичних шоу, виховувати маленького сина та бути справжньою жінкою і господинею дому.
– Тіно, не за горами Новий рік. Розкажіть, будь ласка, як Ви зустрічали це свято в дитинстві, можливо були якісь сімейні традиції?
– Я народилась в Магадані. Можна сказати, що в мене було «холодне дитинство» – цілий рік майже -500С. Я була схожою на колобка, адже на мені було дві пари колготок, три кофтинки, тож я не йшла по вулиці, а «котилася». А от Нового року чекала радо й завжди зустрічала із сім’єю. Новий рік – це традиція. Найочікуванішим моментом був пошук подарунків під ялинкою. Я дуже хотіла подивитися, хто ж їх приносить, і, дізнатися, нарешті, чи існує Дід Мороз? Але як би я не старалася, все одно засинала і ніяк не могла знайти відповідь на хвилююче питання. А от подарунки – завжди знаходила!
А ще пам’ятаю, що моєю улюбленою казкою була «Снігова королева», і з сусідськими дітлахами ми частенько грали в Кая, Герду і злу володарку холоду. Ми жили неподалік від озера і бігали грати саме до нього, це було реалістично: замети, крига. Хоча й дуже боялися, бо батьки лякали історіями, як часто діти спливали на цих крижинах і їх ніхто не знаходив. Якщо б була можливість повернутися туди нині, перше, щоб хотіла побачити, – дім, який збудував мій тато, в ньому ми й жили.
– Чому Ви вирішили стати саме співачкою?
– Щороку я їздила в табори відпочинку. Саме в таборі «Яремче» було закриття зміни і я захищала честь загону, мала заспівати українську пісню Марійки Підгірянки. Моїми вожатими були дівчата музичного колективу «Україночка» й після виступу вони звернулися до моїх батьків: «Ви просто зобов’язані віддати свою дочку до викладачів по вокалу!» Так я розпочала займатися музикою. Мені було 12 років. До речі, тато був проти всіх цих пісенних конкурсів і вважав, що ми з мамою займаємося не тим. Він вважав, що жінка має добре готувати, знати англійську мову і вміти працювати на комп’ютері. Тож мама відстоювала майбутню співачку, тато – перекладача.
Я постійно брала участь у конкурсах. В юному віці це було особливо тяжко: все береться близько до серця і переживаєш через дріб’язок. У мене завжди були перші, зрідка другі місця. Але пам’ятаю, як в 14 років я брала участь в пісенному фестивалі «Чорноморські ігри» і посіла третє місце. Я плакала місяць! І якщо раніше поїздки на конкурси – це була мамина ідея фікс, то після першого програшу, саме програшу, а не перемоги – це стало моєю ідеєю. Я по-справжньому захотіла стати співачкою.
– Тіно, Ви пам’ятаєте своє перше кохання?
– Моя перша закоханість сталася на відпочинку в таборі, де мені припав до душі – Льоня. Він був із Ужгорода, нині, наскільки я знаю, він працює стоматологом. Памятаю, як присвятила йому перший вірш і дуже хвилювалася від нерозділеного кохання.
– Тіно, Ваш чоловік є і Вашим продюсером. Чи бувають між вами суперечки?
– У мене «важкий» характер. Але, Женя теж не без характеру, і якщо ми обоє були б безхребетними, то навряд чи б зацікавили одне одного. Звичайно, у нас бувають суперечки, я відстоюю свою точку зору, Женя – свою. Можемо як і в класичному італійському варіанті – запалитися, посваритися. Але, розумієте, будь-яка думка може бути помилковою, надуманою, і саме в суперечці знаходиться компроміс або істина.
– Ви весь час гастролюєте, чи вистачає часу на виховання сина? Чи строга Ви мама?
– Мій син Веніамін дуже енергійний. Виявляє інтерес до всього, йому не до вподоби сидіти на одному місці. Він вимогливий, вже проявляє свій характер, але не можу сказати, що він примхливий.
З дитиною потрібно товаришувати, розуміти її, приділяти увагу, адже це найближча тобі людина. І любов, і ласку треба дарувати, десь балувати, а десь виявляти строгість, щось пояснювати, докладати зусиль. А навчати потрібно починати якомога раніше. У нас Веніамін з року вже в школу ходить – спеціальну, ясельну. Це не зовсім дитячий садок, там лише проводять заняття. Він там малює, ліпить різні смішні скульптури із пластиліну, складає конструктор. Це програма дитячого розвитку. Я, наприклад, дуже рано розпочала читати і вдячна своїй мамі за те, що вона навчала мене, раніше віддала на англійську мову, на вокал. Це правильно, потрібно допомагати дитині всебічно розкриватися.
Вважаю, що я не строга мама. Мені здається, що головний принцип виховання – розуміти свою дитину, товаришувати з нею і розмовляти однією мовою.
– Тіно, нещодавно Ви гастролювали містами України (44 міста) на підтримку свого альбому. Чи хвилювалися перед концертами?
– Я завжди з хвилюванням ставлюсь до виступів. Розумієте, я не їжджу кожного року з програмою. Для мене це дуже відповідально, це дуже великий розділ в моїй власній книзі життя. У вересні та жовтні брала участь у Всеукраїнському турі на підтримку нового альбому. Як думаєте, я хвилювалась? Це м’яко сказано! Для мене це було ціле випробування. Я і хвилювалась, і переживала і «трусилася». Але як тільки виходила на сцену і відчувала зал, людей, то моя енергія відразу набувала іншого забарвлення, і тоді я входила у драйв.
– У Вас різножанровий репертуар. Чи не боїтеся експериментувати?
– Я «роблю» музику, яка, насамперед, подобається мені. Я не ставлю собі завдання покорити лише якусь визначену аудиторію. Світ, тенденції, музика змінюються, і я змінююсь разом з ними. Я не стаю іншою, я просто дивлюсь на речі під різними кутами. Розумію, що не можу подобатися всім від пісні до пісні. Але на кожне «не подобається» завжди буде інше «подобається». А я завжди буду вірна собі.
– Тіно, що Вас стимулює до праці?
– Гадаю, українці – щаслива нація, ми не сидимо на пігулках, як американці, наприклад. Що особисто мене стимулює? Запах перемоги, відчуття бути необхідною. Навіть невдачі мене стимулюють. Мене стимулює чоловік Євген – він дуже критично до мене ставиться. Добитися від нього похвали дуже важко. Я на це й не розраховую. Ми просто підходимо одне одному – а я і сама достатньо самокритична. Якби він постійно шептав мені прекрасні слова на вушко, мені б стало нудно.
Щодо виходу на сцену, то мене стимулює зустріч із глядачами. Я обожнюю виходити на велику сцену, театральну. На корпоративах і в клубах мені не вистачає простору. Я дуже люблю глядацький зал, глядача в ньому і відчуваю неймовірний захват, політ душі, коли знаю, що через кілька секунд я вийду і зустрінусь із глядачем. Це відчуття варте того.
– Ви були ведучою багатьох телепрограм. Можливо, ми побачимо Вас і в кіно?
– Я мрію знятися у великому кіно, і мені надходять запрошення, але, мабуть, я ще не вимріяла ту роль, яка б мені підійшла. До цього питання підходжу дуже трепетно, як до вибору пісні, сценічних костюмів і образів. Не хочу знятися у випадковому фільмі, це має бути грандіозна робота, як акторська, так і великого кіно.