Таємні схеми львівського МРЕВ

Як винахідливі підприємці у змові з працівниками митниці, виконавчої служби та реєстраційного відділу ДАІ обдурили львів’ян.

А відтак «нагріли» державу на 45 мільйонів гривень.

Про скандал, що розгорівся у львівському ДАІ, писали чи не всі медіа. Інваліди, пенсіонери, самотні матері з дітьми – саме на таких верствах населення наживалися негідники при посадах і перевертні в погонах.

Однак усі нюанси справи та задіяні у ній особи вперше вдалося «розкрутити» агентові «Інформатора». Ми тривалий час проводили журналістське розслідування і дійшли до висновку: корупція на Львівщині перетнула всі можливі межі. Окрім завдання збитків державі, вона суттєво підриває добробут тисяч малозабезпечених родин. Тим часом більшість підозрюваних у скоєнні злочинів далі перебувають на волі. І, на нашу думку, активно замітають сліди своїх незаконних діянь.

«Усе й негайно!»

Почалося все ще 2008 року. Підприємець Юрій Запжал зі своїм колегою придумали доволі прибутковий бізнес – переганяти з-за кордону іномарки. Усе було б добре, однак спритні ділки ну дуже не хотіли платити податки та митні збори. «Все і негайно!» – під таким гаслом вирішили діяти бізнесмени. Тому довелося шукати «своїх» людей на Львівській митниці. Звісно, така «дрібниця» особливих проблем не викликала – адже відомо, що ласих до збагачення митників хоч греблю гати. Двоє «стражів кордону» радо пристали на пропозицію пана Запжала. І почали хлопці гнати контрабанду.

Усе йшло за планом, однак інші митники все частіше намагалися відірвати ласий шмат контрабанди. Звісно, це не надто подобалося нашій підприємливій четвірці. Тому пан Юрій вирішив підстрахуватися на випадок можливого «проколу». І зробив він це, як виявилося згодом, недаремно. Браві контрабандисти «вийшли» на працівників управління юстиції у Львівській області, а саме на виконавчу службу. Коли у майбутньому на митниці почали виявляти відсутність оплачених митних зборів, то в управління юстиції полетіли скарги на обох підприємців. Як ви вже здогадалися, лягали такі документи на стіл двом завербованим Запжалом працівникам виконавчої служби. Ще одні перевертні в погонах банально не стягували ні з пана Юрія, ні з його колеги-бізнесмена відповідних платежів. Фініта ля комедія – контрабандний канал було налагоджено, а тили прикрито.

Отож контрабандні дорогі іномарки заполонили Львів. А далі їх, звісно, потрібно було продавати. І тут наша група (вже шестеро спритних ділків) зіткнулася ще з однією перепоною – цього разу законодавчою. А змінити закон ні підприємці, ні митники, ні виконавча служба не могли. Йшлося про те, що аби зареєструвати в ДАІ авто, котре вперше завозять в Україну, отримати на нього техпаспорт і всі необхідні документи, потрібно платити за реєстрацію.

Закон не можна змінити – та можна обійти. І панові Юрію вдалося знайти лазівку в законодавстві. Відомо, що коли фізична особа приганяє із-за кордону для себе лише одну машину в рік, то податок із доходу власника транспортного засобу становить лише 1% від вартості автомобіля. Якщо авто вже не перше, то цей податок зростає до 15%. Тож якщо на підприємця Ю. Запжала та його колегу оформляли б усі пригнані з-за кордону автомобілі, довелося б викладати значні суми. Але навіщо платити більше – подумали наші корумповані колеги і вирішили гнати контрабанду на «простих смертних».

Отож, залучивши до роботи широку мережу «рішал» і посередників, почали пошук жертв: знаходили осіб із малозабезпечених сімей, пенсіонерів, інвалідів і просто купували у них доручення. Охочих заробити на рівному місці 200 гривень знайшлося багато. Мешканці цілих під’їздів, будинків і гуртожитків радо приставали на пропозицію оформити у нотаріуса доручення. Здавалося б, ризику жодного: контрабандисти платили за те, що люди доручали їм пригнати іномарки для самих себе. «Тут усе “прозоро”, – переконували довірливих львів’ян “рішали”. – Ви ж нам доручаєте здійснити купівлю-продаж за кордоном машин для вас! У дорученні не йдеться про те, що ми можемо розпоряджатися якимось вашим майном. Ви лише дозволяєте нам – від вашого імені – пригнати іномарки». І люди погоджувалися. Бо, здавалося б, ризику жодного.

Контрабандисти, аби платити тільки 1% податку, переганяли автомобілі за дорученнями начебто для Василя, Петра, Олени. Тобто ці люди були начебто замовниками – вони лише доручали іншим за певну винагороду пригнати автомобіль. На «дрібниці» (на кшталт купівлі самотньою пенсіонеркою «мерса» за 150 тисяч доларів) звісно, уваги ніхто не звертав. Та й людям було вигідно давати контрабандистам доручення. За півгодини витраченого на нотаріуса часу їм платили 200 гривень. Особливо впертим перепадало і триста. Тож добра слава про діяльність нашої великої групи (адже до шестірки приєдналося чимало «рішал» і посередників із пошуків доручень) почала ширитися містом. Довірливі львів’яни не знали, що за 200 грн підписують собі вирок – у майбутньому це їх розорить…

«Приватбанк» «у темі»?

Схема подальшої злочинної діяльності була доволі нескладна. Пригнавши контрабандний автомобіль, його реєстрували у львівському ВРЕР. За законом, аби видали техпаспорт на авто, потрібно заплатити за реєстрацію в ДАІ (суми коливаються від 17 до 30 тисяч гривень). Усі платежі сплачували в одному і тому ж відділенні «Приватбанку». А далі «рішали», які входили до групи спритників, долучали копію квитанції про оплату до пакета документів і подавали працівникам ВРЕР. А ті реєстрували автомобіль і видавали техпаспорт. Усе законно – подумаєте ви. Чому ж тоді тисячі постраждалих? А все тому, що далі йшов «кидок». Ні слідчим прокуратури, ні СБУ поки що не вдається довести причетність до цього міліціонерів із ВРЕР. Однак навіть ослу зрозуміло, що без «дахування» людей у погонах група Запжала обійтися не могла.

Отож «рішала», віддавши копію про сплату реєстраційного платежу, швиденько повертався у відділення «Приватбанку» та під різними приводами робив повернення грошей. Мовляв, у рахунку вказував Шевченківський район, а потрібно було Галицький. Або розповідав касирам щось на кшталт того, що передумав реєструвати автомобіль. Та він отримував сплачений 1% назад (вже названі від 17 до 30 тисяч гривень за одну іномарку). Отож копія квитанції про сплату була підшита в реєстраційну справу ВРЕР, техпаспорт отриманий, а реєстраційний внесок… забраний. Тобто до бюджету гроші не надходили. І так тривало майже два роки!

Припускати, що двоє касирів відділення «Приватбанку», які тривалий час робили «рішалам» повернення, непричетні до шахрайської схеми, якось не пасує. Адже йдеться про непоодинокий випадок – у середньому за день робили дві-три такі операції. За інформацією прокуратури Львівської області, сума недоплат у бюджет становить понад 45 мільйонів гривень. І це ще не все, адже чи не щодня випливають усе нові епізоди.

На доказ того, що обидві касирки відділення «Приватбанку» були «в темі», вказують й інші промовисті факти. Так, відомо, що автомобілі реєстрували на прізвища людей, які давали доручення. Але в дорученнях жодного слова про реєстрацію не було сказано: тут чітко зазначено лише право здійснити купівлю-продаж за кордоном автомобіля. «Інформаторові» вдалося отримати понад 30 таких однотипних доручень. 

Себто з такими дорученнями контрабандисти не могли здійснити реєстрацію автомобіля і, відповідно, отримати техпаспорт. У чому ж вся «сіль»? Відповідь на це ми знайшли у реєстраційних справах, які прокуратура Львівської області витребувала із ВРЕР. Так-от, у більшості епізодів усі документи, підписи й оплати реєстраційного внеску було вчинено начебто… самими людьми, які давали доручення! Як же таке можливе? Бабусі, які не ходять; дідусі із глухого села, які жодного разу не були у Львові; самотні матері, які ні слухом ні духом не відають, де розташована будівля ВРЕР... Всі вони начебто особисто приходили й оформляли документи. Ба більше – були у відділенні «Приватбанку» і сплачували реєстраційний внесок, а надалі робили його повернення! То ви і далі вірите, що касири банку не «в ділі»? Що вони приймали платіж, а потім робили повернення особисто в бабусі, яка понад 10 років прикута до ліжка? Звіряли паспорти, фотографії на документі із «фейсом» заявника, що просив повернути кошти? І так протягом двох років – одні й ті ж касири? Ми в це не віримо!

Прикрити «лавочку»

У справі Запжала є ще один, як на мене, значущий і основний момент: без сприяння міліціонерів із ДАІ тут не обійшлося – не могло обійтися. На нашу думку, у злочинних схемах були задіяні не лише працівники ВРЕР, які безпосередньо приймали й оформляли документи (до слова – теж нібито особисто) від тих же бабусь, дідусів, інвалідів і самотніх матерів. Звісно, така масштабна діяльність контрабандистів не могла обійтися без «дахування» керівництва ВРЕР. Чому, спитаєте?
За браком газетної площі наведемо лише один промовистий доказ, який свідчить про причетність даівців до шахрайських схем. Так-от, квитанції про сплату реєстраційного внеску мали надійти у податкові інспекції районів. Податківці, своєю чергою, повинні звірити платіж із наявністю вказаних коштів на своїх рахунках. Це слід робити систематично, щонайменше раз у місяць. А пам’ятаємо, що шахрайські схеми виявили лише після двох років успішної діяльності. Причім виявили їх не податківці і не ВРЕР. Прикрити корумповану «лавочку» вдалося лише завдяки жорсткій позиції генерала М. Цимбалюка, коли він вдруге очолив міліцію області. Незважаючи на нищівну критику колег-правоохоронців, теперішній губернатор Львівщини розігнав «рішал» і звільнив усіх (!) працівників ВРЕР. Варто відзначити, що такі дії пана Цимбалюка є безпрецедентним явищем в історії української міліції.

Отже, ВРЕР розігнали. Прокуратура Львівської області порушила кримінальну справу. І лише тоді (!) стало відомо, що протягом тривалого часу платежі про реєстрацію авто не були підкріплені наявністю грошей на рахунках податкових інспекцій Львова. Тож, може, високоповажне керівництво ВРЕР не надсилало відповідної інформації та не повідомляло ДПА Львівщини? Є й інше пояснення: податківці, які, як пам’ятаємо, мали б щомісяця звіряти платежі з наявністю грошей на рахунку, могли просто несумлінно ставитися до виконання своїх обов’язків. Звісно, вони заперечуватимуть, що така несумлінність була еквівалентною певній сумі з кількома нулями...

Обдеремо до нитки

А тим часом львів’янам почали надходити позовні заяви від ДПА Львівщини – із різних районів. Податківці судяться із тими, хто давав доручення групі Ю. Запжала та його поплічникам. Аргумент – авто оформлено на вас, техпаспорт видано вам, реєстраційний внесок не сплачено, а тому є недоплата обов’язкових платежів до бюджету. «Просимо суд стягнути», – пишуть юристи податкової. Суми чималі – 17-30 тисяч гривень. Стягнути не з контрабандистів чи «рішал», а з ні в чому не винних людей: інвалідів, пенсіонерів, самотніх матерів із дітьми. Стягнути із жертв шахрайських дій, які через важке матеріальне становище погодилися оформити доручення для контрабандистів.

До чого ж тут Ю. Запжал, спитаєте? Багато потерпілих, які нині доводять свою невинуватість у судах, розповіли «Інформаторові» на диктофон і навіть написали заяви, що доручення у них брали «рішали», які представлялися від імені Запжала. У деяких випадках доручення купували його родичі. Напевно, керівник групи контрабандистів вважав себе безсмертним і безкарним, адже є потерпілі, які стверджують, що Ю. Запжал особисто домовлявся із ними та передавав гроші. 

Незважаючи на все вищевикладене, сьогодні під вартою перебуває лише організатор контрабандних та шахрайських схем Юрій Запжал. Тим часом «дружки-бандюки», а також працівники митниці й виконавчої служби гуляють на волі. Ба більше – судять лише нашу доблесну шестірку. І лише за фактом контрабанди. У кримінальній справі, що перебуває у провадженні Шевченківського районного суду, жодного обвинувачення Ю. Запжала і компанії у шахрайствах із дорученнями… немає. Дивним є й те, що поза увагою правоохоронців залишилися численні помічники: «рішали», посередники зі збору доручень. Не порушено кримінальних справ і проти касирів відділення «Приватбанку»…

 

http://www.informator.lviv.ua/b/index.php/2011-04-07-11-48-33/2011-04-07-11-50-14/item/77-taemni-shemi-lvivskogo-mrev